Стягнення боргу за договором позики

Тема сьогоднішньої публікації є близькою та болючою для багатьох людей – як для тих хто дав або має намір дати у борг кошти, так і для тих хто позичив або хоче позичити. Ми спробуємо пояснити основні принципи договору позики та роз’яснити складнощі, що виникають при укладенні, виконанні та стягненні боргу за договором позики.
Законодавчо дане питання врегульоване наступними актами:

1. Цивільний кодекс України
2. Указ президента України «Про грошову реформу в Україні»
3. Сімейний кодекс України
4. ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення»
5. Постанова Верховного суду України від 02.07.2014 року №6-79цс14
6. Постанова Верховного суду України від 27.01.2016 року №6-771цс15
7. Постанова Верховного суду України від 20.02.2013 року №6-163цс12
8. Постанова Верховного суду України від 18.11.2015 року №6-388цс15
9. Конституція України

1. Загальні відомості

Позика є однією з форм кредиту і самостійним договором. Поняття договору позики міститься в ст. 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей такого ж роду і якості.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики може бути строковим або безстроковим. Строковим вважається договір позики, в якому вказано конкретний строк повернення отриманих позичальником коштів або іншого належного з нього майна.
Безстроковим є договір позики, в якому строк виконання позичальником його зобов’язання не визначений або визначений моментом пред’явлення вимоги.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 7 днів від дня пред’явлення.
Договір позики може бути оплатним або безоплатним. Позикодавець має право на отримання з позичальника процентів суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Форма договору позики

Цивільний кодекс, а саме ст. 1047, вказує, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за загальним правилом, розписка є достатнім документом, аби укласти договір позики і в майбутньому мати можливість повернути отримані кошти. Разом з тим, у своїй практиці ми радимо не лише писати розписку, яка по своїй правовій суті є лише підтвердженням отримання коштів, а й підписувати безпосередньо «Договір позики» та засвідчувати його нотаріально. Така рекомендація обумовлена тим, що частиною 1 статті 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (170 гривень). А нотаріальне посвідчення договору необхідне для того, аби не виникло проблем з підтвердженням того, хто саме і за яких умов підписав договір та розписку.
Окремо звертаємо вашу увагу, що наявність оригіналу розписки у тієї чи іншої сторони є підтвердженням наявності боргу або факту виконання зобов’язання за договором позики (якщо оригінал розписки у позичальника, то вважається, що позикодавець отримав кошти і повернув її позичальнику).
Таким чином найбільш правильною формою укладення договору позики є письмова та нотаріально посвідчена з одночасним складанням розписки на підтвердження факту передачі коштів. Проте і простої розписки може бути достатньо.

Окремим питанням є укладення договору позики одним із подружжя. З цього питання радимо в договорі позики вказувати ціль, на яку будуть витрачені кошти, а також отримувати письмову згоду другого з подружжя.
Така необхідність обумовлена роз’ясненнями Верховного суду. Усуваючи розбіжності у застосуванні норм Сімейного та Цивільного кодексів України, Верховний суд України у своїй Постанові від 20.02.2013 року №6-163цс12 зазначив наступне:

“Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.”

При цьому у своїй Постанові від 18.11.2015 року №6-388цс15 ВСУ зазначив наступне:

«невиконання позичальником зобов’язань за договором позики є підставою для стягнення з нього суми боргу; договором позики не покладається обов’язок виконання на дружину позичальника, а надання нею згоди на укладення договору не покладає на неї солідарного обов’язку з боржником, і вона не може відповідати за зобов’язаннями позичальника; за змістом частини четвертої статті 63 та частини другої статті 73 СК України дружина може відповідати своєю часткою майна у спільній сумісній власності подружжя за умови, що договір був укладений в інтересах сім’ї, а одержане за договором використано на її потреби (рішення від 2 листопада 2011 року);»

3. Валюта позики.

Дуже часто виникає питання, яку валюту вказувати при укладенні договору позики, оскільки нерідко кошти фактично передаються у доларах або євро. Згідно положень ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. А відповідно до ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим обіг та використання іноземної валюти в Україні не заборонений. А тому ч.2 ст. 533 ЦК України законодавець визначив, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. А ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином при укладенні договору позики обов’язково необхідно вказати суму в гривнях, а якщо кошти передаються у іноземній валюті, то вказати її еквівалент у договорі. Це гарантуватиме, що у випадку девальвації або знецінення національної валюти ви не втратите свої заощадження. Цікавою є позиція Верховного суду України, який у своїй постанові від 27.01.2016 року №6-771цс15, де вказано, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта (якщо договір позики укладався в валюті), індексації не підлягає.

4. Плата за користування.

Як вже вказувалося вище, договір позики може бути оплатним або безоплатним. Іншими словами сторони можуть домовитися, що за користування позикою позичальник сплатить певну суму коштів.
Для того аби договір позики був безоплатним, необхідно прямо вказати про це у тексті договору. В іншому випадку вважається, що він є оплатним, так як згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, при укладенні договору позики радимо вирішити і письмово прописати рішення сторін щодо плати за користування коштами.

5. Строки повернення коштів.

Договір позики може бути строковим або безстроковим.
Якщо в договорі вказано, коли саме позичальник має повернути борг, то такий договір є строковим. Звертаємо увагу, що саме від моменту, коли позичальник має повернути борг, відраховуватиметься строк позовної давності (ст. 267 ЦК України) та нараховуватиметься пеня та інші штрафні санкції.
У випадку, якщо в договорі не вказано строку повернення коштів, то він вважається безстроковим. В такому випадку для повернення коштів позикодавець має пред’явити вимогу позичальнику. Така вимога має бути зроблена письмово, вручена позичальнику особисто під розписку або надіслана цінним листом з описом та повідомленням про вручення. Згідно ж ст. 530 ЦК України боржник повинен виконати обов’язок повернути кошти у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

6. Забезпечення позики та відповідальність за порушення.

Позичальник та позикодавець, серед іншого, можуть також визначити відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання умов договору позики. Загальні умови забезпечення виконання зобов’язань визначені главою 49 Цивільного кодексу. А найбільш популярними є пеня та штраф.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. А штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Іншими словами штраф є разовою санкцією, тобто за кожен проступок стягується разова фіксована сума, а пеня обчислюється протягом усього строку порушення зобов’язання.
Окрім того у своїй роботі ми радимо клієнтам разом з договором позики укладати договір застави. Дана рекомендація обумовлена тим, що отримати рішення суду про стягнення боргу не є проблемою, проте боржник нерідко встигає відписати все належне йому майно і в результаті виходить ситуація, коли рішення суду про стягнення коштів є, а виконати його проблематично через відсутність майна та коштів, на які можливо звернути стягнення.
Отже з метою мотивування сторін до реального виконання умов договору позики необхідно прописувати значні штрафні санкції та забезпечувати договір заставою.

7. Виконання договору позики.

Після погодження всіх умов та укладення договору позики настає час його виконання. Як правило, при повернення коштів позикодавець складає відповідну розписку, в якій вказує суму коштів, яку йому було повернуто та той факт, що претензій до позичальника немає. Якщо погашення позики відбувається частинами, то за кожне повернення коштів необхідно складати окрему розписку. Окрім того погашення може відбуватися шляхом безготівкового перерахунку коштів або будь-яким способом, що прописаний в договорі.
Окремо хочемо звернути увагу на таку ситуацію як «ухилення кредитора». Така ситуаця час від часу трапляється і означає, що позикодавець відмовляється приймати кошти (належне виконання зобов’язання) та складати розписку. Мотиви таких дій можуть бути різними, здебільшого це нарахування штрафних санкцій та збільшення власної фінансової вигоди або бажання отримати предмет застави. Бувають також випадки, коли боржник просто не може знайти позикодавця і повернути кошти. При цьому незалежно від обставин на позичальника можуть і скоріш за все будуть накладені штрафні санкції.
На жаль мало хто знає, що слід робити в такій ситуації. Разом з тим законодавець у статті 537 ЦК України визначив, що боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання; у разі ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; у разі відсутності представника недієздатного кредитора.
У випадку внесення коштів на депозит нотаріуса позичальник вважається таким, що виконав зобов’язання належним чином.

8. Стягнення в судовому порядку

На жаль нерідко трапляється ситуація, коли позичальник відмовляється повертати кошти. В такому випадку єдиним виходом з ситуації є звернення до суду з позовом про стягнення коштів за договором позики.
Перш за все необхідно направити позичальнику претензію з вимогою повернути кошти. При цьому в претензії бажано вказати наступне:

• повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та позичальника;
• дата пред’явлення претензії;
• обставини, на підставі яких пред’явлено претензію;
• документи, що підтверджують ці обставини;
• вимоги позикодавця з посиланням на нормативні акти;
• сума претензії та її розрахунок;
• платіжні реквізити позикодавця претензії;
• перелік документів, що додаються до претензії.

Направлення претензії не є імперативною вимогою закону, проте під час суду може виникнути питання, а чи намагався взагалі позивач врегулювати спір миром. Після направлення претензії навіть у випадку неотримання відповіді можна звертатися до суду. Як правило, звертатися необхідно за місцем проживання позичальника.
Для складання претензії, позову та супроводження справи радимо вам звернутися до юриста, оскільки це за обсягом є темою окремої публікації.
Разом з тим можемо порадити вам при звернення до суду забезпечувати позов шляхом накладення арешту на майно боржника. Іншими словами необхідно з самого початку знайти та арештувати майно боржника для забезпечення реального виконання рішення суду і недопущення його відчуження за час судового розгляду справи.
Окрім того перед зверненням до суду радимо перечитати судову практику, зокрема Постанови Верховного Суду України (приклад, приклад), оскільки при ухваленні рішень суди завжди керуються роз’ясненнями ВСУ.

9. Оскарження договору позики

Неправильно було б не розповісти на можливість позичальника оскаржити договір позики.
Згідно статей 1046-1050 ЦК України позов про стягнення боргу за договором позики може бути задоволений за умови факту передачі коштів. Як зазначено у Постанові Верховного суду України від 02.07.2014 року №6-79цс14 – у разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Виходячи з вищевикладеного позичальник може пред’явити позов про визнання договору позики недійсним з підстав, передбачених ЦК України. А найпоширенішими підставами є неотримання коштів за договором або вчинення правочину під впливом обману.
При цьому відповідно до ст. 1051 ЦК України у випадках оспорювання правочину, укладеного під впливом обману допустимими та належними доказами можуть бути свідчення свідків.
Оскільки оскарження договорів є великою за обсягом темою, для більш детального роз’яснення даного питання радимо звернутися до юриста.