4 хв читання
Спір про право власності на земельну ділянку
Темою сьогоднішньої публікації є аналіз судового спору, у вирішенні якого ми брали участь. І хоча спір вирішувався у 2014 році, цікавим є те, що застосуванню підлягав земельний кодекс України 1990 року. Отже, до нас звернувся співвласник земельної ділянки, який є відповідачем по справі. Суть спору полягає в наступному: У 1999 році Київською міською радою було…
- Бутирін Ярослав Ярославовичадвокат, партнер
Темою сьогоднішньої публікації є аналіз судового спору, у вирішенні якого ми брали участь. І хоча спір вирішувався у 2014 році, цікавим є те, що застосуванню підлягав земельний кодекс України 1990 року. Отже, до нас звернувся співвласник земельної ділянки, який є відповідачем по справі. Суть спору полягає в наступному:
У 1999 році Київською міською радою було прийнято рішення про передачу громадянам земельних ділянок під обслуговування житлових будинків. Серед громадян, яким було передано земельні ділянки, були Позивач і Відповідач. У зв’язку з реаліями української бюрократії державні акти на землю Позивач і Відповідач отримали аж в 2011 році.
При цьому варто зауважити, що Позивачу з 1996 року належало ¾ частини будинку, а Відповідачу – ¼ будинку. Окрім того у 2008 році, ще до видачі державного акту на землю, спільною заявою до Київської міської ради Позивач і Відповідач просили виділити їм по ½ земельної ділянки та внести відповідні зміни до рішення від 1999 року, що Киіврада і зробила. Тобто у держакті землю було розподілено по 1/2 Позивачу і Відповідачу
Обізнаний читач може заперечити, як же так, якщо статтею 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III чітко визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Іншими словами, за загальним правилом, якщо ти маєш 1/5 частину будинку, то можеш претендувати на 1/5 землі, якщо маєш 2/3 будинку – можеш претендувати на 2/3 землі.
Саме таку аргументацію надав Позивач, звертаючись у 2013 році до суду. У своєму позові Позивач вказував на порушення Київрадою ст. 120 ЗК України від 25.10.2001 року і просив:
- скасувати рішення Київради від 2008 року
- внести зміни до цього рішення, а саме визначити право власності Позивача і Відповідача на земельну ділянку як ¾ і ¼
- визнати недійсними державні акти і визнати право власності на землю.
Аби уникнути передчасних питань, варто зазначити, що строк позовної давності Позивач відраховував з моменту отримання державного акту у 2011 році, а спільну заяву Позивача і Відповідача від 2008 року ми не розглядаємо, оскільки предметом даної публікації є виключно аналіз норм Земельного кодексу, а не стратегія по справі в цілому.
Отже, як зазначалося вище, правовою підставою позову стала ст. 120 ЗК України від 25.10.2001 року, згідно якої право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку.
Проте погодитися з такою позицією ми не можемо.
Відповідно до п.п. «ґ» п.18 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року.
Тобто у випадку, якщо право власності на будинок було набуто до 01.01.2002 року – ст. 120 ЗК України 2001 року не застосовується і поділу землі у пропорційності до частки у праві власності на будинок не відбувається. При цьому застосовуються положення ЗК України 1990 року. У випадку ж, якщо право власності на будинок набуто після 01.01.2002 року – застосовується ст. 120 ЗК України 2002 року і відбувається пропорційний поділ.
А як ми вказували вище, право власності на будинок і поділ часток відбулося у 1996 році. Таким чином застосування ст. 120 ЗК України, з урахуванням роз’яснень Пленуму ВСУ, було неправомірним, а позов – безпідставним.
Згідно ж до положень Земельного кодексу України 1990 року пропорційність часток у праві власності землі праву власності на будинок не передбачалася. А тому, керуючись саме приписами ЗК України 1990 року та заявою Позивача і Відповідача від 2008 року, Київська міська рада законно вирішила питання про надання спірної земельної ділянки сторонам саме в тих частках, в яких вони просили. Більш того, з урахуванням роз’яснень Пленуму ВСУ, Київська міська рада взагалі не мала правових підстав застосовувати ст. 120 ЗК України 2002 року при ухваленні рішення щодо передачі Позивачу і Відповідачу спірної земельної ділянки.
Залишити коментар