Оскарження ППР: розбиваємо доводи податкової

Вітаємо з перемогою у спорі тривалістю 8 років проти податкових органів про оскарження ППР.

Ситуація знайома багатьом адвокатам (юристам) а особливо керівникам підприємств. В цій публікації ми спробуємо детально пояснити на конкретних прикладах, які конкретно неправомірні дії та рішення приймають(допускають) органи податкової служби при донарахуванні податків і прийнятті податкових повідомлень рішень (ППР).

Отже, фабула. В 2012 році наш клієнт (Позивач) уклав договори поставки комплектуючих та вузлів, які необхідні йому для виготовлення складних технічних пристроїв. Наприкінці 2012 року усі договори з постачальником були виконані, комплектуючі виготовлені і передані клієнту, а оплата за товар – здійснена на користь постачальника.

В травні 2013 року органи ДПС складають акт про неможливість провести перевірку та про відсутність контрагента Позивача. В цьому акті ДПС вказує, що не змогла знайти контрагента за податковою адресою, наявні дані автоматизованої інтегрованої системи ДПС про ризиковість контрагента, треті особи, що займають ту ж будівлю, вказали про відсутність контрагента.

На підставі травневого акта органи ДПС призначають в серпні 2013 року позапланову перевірку Позивача, за результатами якої якою визнають усі господарські операції з контрагентом фіктивними. В подальшому органи ДПС донараховують базу оподаткування і приймають відповідні ППР на суму близько 800 000 гривень. (розмір донарахувань станом на 2012 рік)

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Позивач звертається до окружного суду із позовом про визнання протиправними та скасування відповідних ППР.

Рішенням Окружного адміністративного суду позов було задоволено і скасовано оскаржувані ППР.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ДПС подало апеляційну скаргу, але ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу було відхилено. Постановою КАС ВС року справу було направлено на повторний розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, ВС вказав про необхідність обґрунтувати наявність ділової мети у розглядуваних операціях, пояснити, в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованим постачальником, надати суду перелік осіб, які персонально брали участь у взаємовідносинах між позивачем та задекларованим постачальником для допиту їх в якості свідків по справі.

А вже рішенням окружного суду року позовні вимоги було повторно задоволено (з урахуванням висновків КАС ВС).

Наша команда зібрала для Вас найбільш популярні аргументи органів ДПС, якими вони обґрунтовують свою правову позицію і про які зазначають в своїх процесуальних документах (актах перевірки, запереченнях, відзиві, апеляційній і касаційній скарзі, поясненнях, тощо). Варто зауважити, що багато з цих «прийомів» стали вже класичними маніпуляціями. Метою написання даної статті є спроба допомогти в боротьбі зі свавіллям державних органів.

Пропонуємо Вашій увазі аргументи ДПС і, звичайно ж, наша відповідь (контраргументи) на них.

Аргумент:

Відсутність або ж недостатня кількість у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов’язань свідчить про фіктивність господарської операції та укладеного договору.

Контраргумент:

Ми вважаємо, що даний аргумент є абсолютно безпідставним оскільки на суб’єкта господарювання законодавством не покладений обов’язок перевіряти у контрагента кількість офіційно працевлаштованих працівників та відсутня реальна можливість це перевірити.

Більш того, на сьогоднішній день в нинішніх економічних реаліях багато підприємств з метою економії та раціонального використання грошових коштів, наймає працівників виключно на виконання «одноразової роботи» такої як збір певного роду продукції, доставки цієї продукції тощо. Таким чином більшості контрагентам не доцільно тримати в себе в штаті велику кількість працівників.

Що каже судова практика:

Аналогічну позицію висловили і судді Вищого Адміністративного суду України в ухвалі від 30.08.2017 року №804/16294/15:

«Колегія суддів також не бере до уваги посилання контролюючого органу на відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема виробничих баз, складських приміщень, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов’язань перед позивачем. Крім того, виходячи зі змісту договорів оренди, які полягають в передаванні в оренду певного майна, для їх виконання не обов’язково мати значну кількість працівників, наявність основних фондів та складських приміщень.»

та судді Верховного Суду у постанові від 04.06.2020 року №340/422/19:

«недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб’єктами господарювання які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов’язань тощо)»

Або в постанові Верховного Суду від 08.10.2020 року №816/1909/18:

«Посилання контролюючого органу на результати опрацювання зібраної податкової інформації відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімавера Груп», згідно якої встановлено незнаходження вказаного суб`єкта господарювання за його місцем реєстрації, а також відсутність у останнього необхідних економічних умов та трудових ресурсів, зокрема технічного персоналу, складських приміщення та транспортних засобів необхідних для ведення господарської діяльності такого роду, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, знаходженням за місцем реєстрації, неможливості встановлення походження товару про всьому ланцюгу товарообігу тощо, оскільки добросовісний платник податків, яким є позивач, не може нести відповідальність за правопорушення вчинені іншими суб`єктами господарювання.»

Аргумент:

На підтвердження відсутності реальності господарської операції свідчить відсутність первинних документів обліку підприємства-контрагента.

Контраргумент:

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами.

Порушення певними постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Тобто платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни.

У разі, якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Що каже судова практика:

Постанова ВС від 04.06.2020 року №340/422/19:

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аргумент:

наявна в інформаційно-аналітичних базах інформація та відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації свідчить про фіктивність господарських операцій.

Контраргумент:

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Що каже судова практика:

Аналогічну думку висловили і судді Вищого Адміністративного суду України в ухвалі від 30.08.2017 №804/16294/15 року:

«Колегія суддів також не бере до уваги посилання контролюючого органу на відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема виробничих баз, складських приміщень, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов’язань перед позивачем. Крім того, виходячи зі змісту договорів оренди, які полягають в передаванні в оренду певного майна, для їх виконання не обов’язково мати значну кількість працівників, наявність основних фондів та складських приміщень.»

та судді Верховного Суду у своїй постанові від 04.06.2020 року №810/3731/16 та в постанові від 08.10.2020 року №816/1909/18:

«Посилання контролюючого органу на результати опрацювання зібраної податкової інформації відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімавера Груп», згідно якої встановлено незнаходження вказаного суб`єкта господарювання за його місцем реєстрації, а також відсутність у останнього необхідних економічних умов та трудових ресурсів, зокрема технічного персоналу, складських приміщення та транспортних засобів необхідних для ведення господарської діяльності такого роду, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, знаходженням за місцем реєстрації, неможливості встановлення походження товару про всьому ланцюгу товарообігу тощо, оскільки добросовісний платник податків, яким є позивач, не може нести відповідальність за правопорушення вчинені іншими суб`єктами господарювання.»

 Аргумент:

Наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 КК України (фіктивне підприємництво) стосовно фіктивності підприємства – контрагента має бути врахована судом

Контраргумент:

Даний аргумент є одним з основних, а в більшості випадків головним доказом в позиції органів ДПС, тому складання заперечень і підтвердження своєї позиції доказами повинна бути дуже ретельною.

Досить часто наші колеги (адвокати, юристи суб’єктів господарювання) намагаються довести суду, що дана кримінальна справа не має жодного значення для вирішення адміністративного спору і ми повністю з ними погоджуємось, проте більшість наших колег на цьому й зупиняються, в своїй позицію адвокати констатують факт того, що на момент винесення оскаржуваного ППР судом не було винесено вироку по даній кримінальній справі і тому лише наявність кримінальної справи як підстава винесення оскаржуваного ППР є безпідставною та незаконною. На нашу думку дана позиція є неповною та такою, що не нівелює всієї суті позиції органів ДПС.

Факт наявності кримінального провадження або навіть вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, але є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій.»

Інакше кажучи, якщо Позивач не був учасником кримінального провадження, на яке посилається податковий орган, усі обставини цього кримінального провадження (в тому числі викладені у вироку суду) мають встановлюватися адміністративним судом на підставі доказів в загальному порядку. Чому так? Тому, що оскільки Позивач не був учасником/стороною кримінального провадження – він не міг подати докази на спростування доводів слідства, надати пояснення і заперечення суду, тощо. Тобто Позивач не може нести наслідки у вигляді встановлених фактів, якщо не міг висловити свою позицію і доводи по цим фактам на етапі їх дослідження судом.

Що каже судова практика:

У постанові ВС від 02.10.2018 року №826/6146/16 колегія суддів вказала наступне:

“Реальність операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, проведення ремонтних робіт за наслідками яких сформовано витрати, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток, та податковий кредит з податку на додану вартість, повинна бути досліджена та підтверджена судами попередніх інстанцій на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Верховний Суд визнає, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.”

Та в постанові від 18.05.2020 року №639/2837/19:

“дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами КПК. “

Аргумент:

Із протоколу допиту свідка (директор підприємства-контрагента) останній повідомив, що зареєстрував підприємство на своє ім’я виключно за грошову винагороду без мети здійснення будь-якої фінансово- господарською діяльності

Контраргумент:

Досить часто наші колеги (адвокати, юристи суб’єктів господарювання) акцентують увагу суду на тому, що даний доказ (протокол допиту) є не належним доказом в силу того, що він поданий не належною стороною, засвідчений особою який не має права цього робити (представником ДПС) і таке інше, тобто адвокати хочуть довести суду порушення саме норм процесуального права і таким чином вони хочуть «нейтралізувати цей доказ органів ДПС».

На нашу (суб’єктивну) думку така позиція наших колег є хибною і такою, що веде до програшу справи. Ми погоджуємось з тим, що даний доказ є неналежним проте зовсім з інших причин, які чомусь ігноруються.

Частиною 1 ст. 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є КПК України.

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у передбачених кодексом випадках.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 цього кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту та інші докази, що отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази в інших судових справах лише в разі їх дослідження під час розгляду кримінальної справи в суді. До винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві

Тобто протокол допиту є не належним доказом, оскільки він є «вирваним з контексту» кримінальної справи і не досліджувався судом, а тому ніяк не може бути застосованим в іншій адміністративній справі.

Що каже судова практика:

У постанові ВС від 06.11.2018 року №822/551/18 колегія суддів надала роз’яснення:

“суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.”

Залишились питання? Потрібна допомога та захист? Телефонуйте!